Нина Мазур


Портфолио

Юрій Савчук
"Падіння в темряву"

Алла Подлужная
"Созидательное желание разрушать"

Портфолио

Нина Мазур - театральный критик, поэт, драматург, эссеист. Театроведческий труд: "Сценические интерпретации балетов украинских композиторов", - диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения.

Сборник стихов "Зеркало", - издан в Киеве в 1997 году.

Пьеса "Падение во тьму" ("Ангел, который сошел с ума") по роману Владимира Набокова "Камера Обскура", - поставлена на сцене Киевского Камерного театра в 1999 году; имела широкий резонанс в прессе.

Свыше 400 статей в газетах и журналах Украины, России, Македонии и др. стран, посвященных театральному процессу сегодняшнего дня и истории театра, написаны ею.

Является вице-президентом Украинского Центра Международной ассоциации театральных критиков (IATC), участником международных театральных фестивалей, встреч, симпозиумов.

Как театральный менеджер являлась руководителем совместных международных театральных проектов в Македонии (постановка спектаклей украинскими и российскими режиссерами), имевших большой положительный резонанс (1996 - 1999 годы): "Семейный уикенд", "Брачный танец", "Играем "Федру".

Преподает в высших учебных заведениях курсы: "История мировой и отечественной культуры", "История балета", "История театра".

Закончила в Москве ГИТИС им. Луначарского (теперь: Российская академия театрального искусства), факультет театроведения. Аспирантура: Санкт-Петербургская академия театра, музыки и кинематографии и Институт искусствоведения, фольклора и этнологии им. М. Рыльского НАН Украины (Киев).

Юрій Савчук
Падіння в темряву

Володимир Набоков... З цим автором, якого більшість знавців небезпідставно вважають найблискучішим стилістом серед письменників XX століття, наш широкий загал знайомий здебільшого завдяки його роману "Лоліта". Ця історія кохання вишуканого інтелектуала до неповнолітньої дівчинки зажила свого часу скандальної слави, а потім була неодноразово трактована майстрами сцени і екрана.

Сьогоді київська театральна публіка отримала подарунок: Камерний театр втілив на кону п'єсу Ніни Мазур "Ангел, що втратив розум" за романом В. Набокова "Камера Обскура". Режисер-постановник вистави Олександр Мірошниченко, попри свою молодість, вже відомий в глядацьких і театральних колах України; його вистави вирізняє професіоналізм, оригінальність трактовки і уважне ставлення до драматургічного матеріалу.

Це справді так, - каже автор п'єси, драматург і відомий театральний критик Ніна Мазур.
Режисеру вдалося впоратися з найважчою проблемою, - у спектаклі, на мій погляд, збережено атмосферу, яка становить неповторність і складність світу Набокова. Коли я працювала над сценічною версією роману, моє захоплене схиляння перед чарівністю набоковського слова ускладнювало роботу, вимагаючи особливо дбайливого доторку до твору.

Чому ви обрали саме цей роман? Що означає "камера обскура"?
Камера обскура - це оптичний прилад, щось на зразок "первинного слайдоскопу". Зображення з нього проектується на екран у перевернутому вигляді (для правильного ракурсу малюнок всттавляли в апарат "догори ногами"). Кохання - пристрасть, як своєрідна "камера обскура", перевертає реальність, змінює орієнтири, і це часто закінчується трагічно. Набоков розповів нам саме таку історію. Думаю, аналіз глибин людської душі, притаманний творчості Набокова, сьогодні особливо актуальний, - адже наш час залишає так мало можливостей для заглибленя в себе.

Кілька слів про сюжет п'єси.
Він досить гострий і динамічний. Скажу лише, що за жанром це - драма, головний герой якої, Бруно Кречмар, порядний, забезпечений, одружений чоловік, буквально знищив своє життя, поклавши все, що було раніше для нього дорогим, під ноги юній авантюристці, холодній і меркантильній. Хоча... був інший, до кого Магда ставилась зовсім інакше...

Як на ваш погляд, вистава адресована інтелектуалам?
Зовсім ні. Спектакль Камерного театру має шанс дійти до кожного серця. Про це свідчить його успіх у глядацького загалу.

У виставі "Ангел, що втратив розум" три дійових особи: Магда Петерс (І. Калашнікова), Бруно Кречмар (С. Мельник) та Голос (О. Іванченко). Динамічно, вигадливо вибудував режисер партитуру спектакля. Тут важливе все: музика, слово, рух, навіть подих.

Магда у виконнанні Ірини Калашнікової приковує увагу; вона звиває і розвиває "зміїні" кільця, плете свою облудну, помірковану мережу. Актриса будує багатоплановий образ, балансуючи на грані, за якою вульгарність її героїні, уродженки берлінського передмістя 30-х років, може перейти у "перегравання". Може, але не переходить. Віриш, що Магда могла бути такою. Як міг бути саме таким, яким його малює Сергій Мельник, і Бруно, - більш молодим, ніж у романі, і краще обізнаним з життям, - що ж, і це не рятує від падіння у темряву.

Олена Іванченко (до речі, - директор - художній керівник театру) має у виставі складне завдання. Вона - Голос... Чий - Автора. Інших дійових осіб драми. Зрештою, долі...

Гарна вона, ця доля: струнка, молода, насмішкувата, граційна. Іронічна. Всерозуміюча. І - безжальна...

Три кольори (художник-костюмограф Ю. Ведернікова) панують у виставі: чорний - костюм Бруно - колір темряви; червоний - плаття Магди - колір пристрасті; білий - вбрання Голосу - колір небуття.

У спектаклі відчутна шаноба до Набокова, 100-річний ювілей якого в ці дні відмічає світова громадськість. Історія кохання і загибелі Бруно Кречмара побачена і втілена молодими людьми кінця другого тисячоліття.

Алла Подлужная
Созидательное желание разрушать

Время постановки обязательных "датских" спектаклей кануло в Лету. Но в этом случае все сошлось удачно - роман "Камера Обскура", киевский Камерный театр-студия и 100-летие со дня рождения Владимира Набокова.

Преобразовывать любую прозу в драматургическое произведенние непросто, а уж Набокова, этого "мастера словесной игры" (Дж. Мойнаган), особенно. Сценическая версия романа, сделанная Ниной Мазур, называлась "Парение в темноте" с исправленой буквой "р" на букву "д". Рождение в результате этого еще одного слова придало ситуации неоднозначную противоположность - парение или падение?

В театре решили пьесу переименовать, и так в названии спектакля появилась строчка из стихотворения В. Набокова "Ангел, который сошел с ума". Название пьесы изменилось, но суть романа, с пиететом и любовью "перекроенного" драматургом, осталась. Присутствует затейливая вязь фраз, которые, как у искусного жонглера, складываются в объемные пространственные фигуры, принципом кинематографической фрагментарности текста выстраивается сюжет, и как в оптическом приборе, чтобы увидеть предмет в его настоящем виде - изображение переворачивается, зрителю предлагается понаблюдать за ситуацией, поставленной с ног на голову. Падение или парение?

- Качественные календари оптом, готовые квартальные календари , доставка в любой регион
Нина Мазур
Души моей изогнутый сосуд
Вместил июль,
И завтра я уеду.
Вели мы молчаливую беседу,
Сквозь оболочку прозревая суть.

Из слабостей и странностей моих
Судьба сплела причудливые нити.
Не проверяйте прочность их,
Не рвите!
Владыка Смерть шутя разрежет их.

Пока дышу,
Пока пишу стихи,
Пока ошибки делаю и плачу,
Есть люди, для которых что-то значу,
И потому дела не так плохи.

Нет времени
И расстояний нет.
Реальна боль, и немота от боли.
Все остальное - мелочи, не боле.
Сквозь суету струится ясный свет.

Нет времени, и расставаний - нет.

Горит свеча, и потаенный свет
Над нами обещанием витает...
Свеча все та же,
просто время тает.
Сгораем мы.
Конца у света нет.

Лукавый свет колеблется чуть-чуть.
Глаза во тьме таинственно мерцают...
И что-то властно к сердцу подступает, -
еще немного, -
и постигнем суть,

и станем так прекрасны и мудры,
терпимы к ближним и несуетливы,
что Время, увидав, как мы красивы,
побережет счастливцев
до поры...

Пусть  год свой путь по целине торит...
Бессмертны мы,
пока свеча горит.

Как странно быть свободной и ничьей,
Не связанной ни музыкой, ни словом,
И в ясном одиночестве ночей
На краткий миг присваивать - любого.

И, выгнувшись под тяжестью чужой,
Усваивая новую науку,
Как странно ощущать под головой
Чужую доверяющую руку,

И, вслушиваясь в шелестенье губ,
Не допускать, чтоб с них сорвалось снова
То самое, опасное для двух,
Коварное, предательское слово.

Любовь слепа, - так принято считать.
А, значит, нелюбовь - трезва и зряча.
Скакун судьбы под зорким взором - кляча,
которую не стоит понукать.
И ленты в гриве - просто мишура,
и путь - скольженье вечное по кругу.
Виднее правда недругу, чем другу:
не любит он, и мысль его остра.

В просвете между "завтра" и "вчера",
где еле-еле уместилось тело,
душа с дороги отдохнуть хотела,
но нелюбовь сказала: "В путь пора!
И наслаждаться жизнью бесполезно:
зависли ноги лошади над бездной,
она туда оступится с утра".

Душа вздохнет тревожно и легко,
воспринимая нелюбовь как муку.
Доверчиво любви протянет руку
и воспарит над бездной высоко...

Шальная падчерица риска,
Взлетаю посреди судьбы.
Вещает мне, что небо близко,
Кровь из прикушенной губы.

Дыханье коротко и сухо.
Определеннее черты.
Уже не достигает слуха
Земная песня суеты,

Уже отчаянной орбиты
Слегка обуглены края.
Еще рывок - и к тайнам скрытым
Дотронется душа моя.

Но, болью обжигая тело,
Мне шепчет неба окоем:
"Ты прежде здесь уже летела.
Ты здесь бывала, но - вдвоем".

Не сожалею ни о чем, -
ведь разобраться невозможно,
что было истинно,
что - ложно.
Лишь зябко поведу плечом,
как будто поправляя шаль,
как будто за окном - метели
и вечереющая даль,
как будто страшно надоели
медвежья полость с лихачом,
и толпы ряженых на святках,
и дерзкий поцелуй украдкой...

Не сожалею ни о чем.

Отправить сообщение
для Нины Мазур